Скільки годин підвищення кваліфікації треба набрати? Чи можуть вчителі без відповідних курсів вчителювати в НУШ? Як атестуватися, якщо перейшов до іншого закладу освіти й викладаєш “не свій” предмет? На ці та інші питання відповідає науковий співробітник аналітичного центру Київського університету імені Бориса Грінченка Володимир Божинський спеціально для «НУШ».
Ключовими законодавчими актами, що врегульовують питання атестації та підвищення кваліфікації є:
- Закони України “Про освіту” (статті 50, 59) та “Про повну загальну середню освіту” (статті 48, 51);
- постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 800 “Деякі питання підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників” (далі – постанова № 800);
- Типове положення про атестацію педагогічних працівників, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 06 жовтня 2010 р. № 930 (втратить чинність 01 вересня 2023 року) (далі – Типове положення);
- Положення про атестацію педагогічних працівників, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 09 вересня 2022 року № 805 (набирає чинності 01 вересня 2023 року) (далі – Положення про атестацію)
Скільки годин підвищення кваліфікації на рік треба набрати?
Відповідно до чинного законодавства, кожен педагогічний працівник зобов’язаний щороку підвищувати свою кваліфікацію з урахуванням особливостей, визначених Законом України “Про освіту”.
Загальна кількість академічних годин для підвищення кваліфікації педагогічного працівника упродовж п’яти років, яка оплачується за кошти державного та місцевих бюджетів, має бути мінімум 150 годин, з яких не менше 10 % обов’язково повинні бути спрямовані на вдосконалення знань, вмінь і практичних навичок у частині роботи з учнями з особливими освітніми потребами.
Загальна тривалість підвищення кваліфікації визначається сумарно за останні 5 років перед атестацією та незалежно від суб’єкта підвищення кваліфікації, виду, форми чи напряму, за якими педагогічний працівник пройшов підвищення кваліфікації.
Експерти наголошують, що наразі жоден нормативно-правовий акт не встановлює обсяг (тривалість) щорічного підвищення кваліфікації педагогічного працівника закладу загальної середньої освіти. Сам факт проходження підвищення кваліфікації будь-якої тривалості впродовж календарного року вже є виконанням обов’язку педагогічним працівником щорічного проходження підвищення кваліфікації.
Педагогічний працівник зобов’язаний проходити підвищення кваліфікації щорічно. Він самостійно обирає конкретні форми, види, напрями та суб’єктів надання освітніх послуг із підвищення кваліфікації.
Відвідування тих чи інших курсів підвищення кваліфікації не надає привілеїв педагогічним працівникам у питаннях “замін”, допуску до роботи, збереження та розподілу педагогічного навантаження.
Заміщення тимчасово відсутніх педагогічних працівників, розподіл педагогічного навантаження між ними здійснюється директором закладу загальної середньої освіти.
За результатами атестації визначається відповідність педагогічного працівника займаній посаді, присвоюються або підтверджуються кваліфікаційні категорії, присвоюються педагогічні звання. Рішення атестаційної комісії може бути підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи в порядку, встановленому законодавством.
Водночас педагогічний працівник визнається таким, що відповідає займаній посаді, якщо:
- має освіту, що відповідає вимогам, визначеним нормативно-правовими актами в галузі освіти;
- виконує посадові обов’язки в повному обсязі;
- пройшов підвищення кваліфікації.
Якщо атестаційна комісія ухвалює рішення про невідповідність педагогічного працівника займаній посаді, керівник закладу може розірвати трудовий договір із додержанням вимог законодавства про працю. Розірвання трудового договору за таких підстав допускається в разі, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу, яка відповідає його кваліфікації, у тому самому закладі. Наказ про звільнення або переведення працівника за його згодою на іншу роботу за результатами атестації може бути видано лише після розгляду його апеляцій (у разі їхнього подання) атестаційними комісіями вищого рівня з дотриманням законодавства про працю.
Отже, можна прийти до висновку, що внаслідок відмови педагогічного працівника від проходження курсів підвищення кваліфікації він не може бути визнаним атестаційною комісією таким, що відповідає займаній посаді. Але є нюанси, які потрібно враховувати при ухваленні рішення атестаційною комісією.
Атестаційній комісії треба мати на увазі, що діючи в межах атестаційної процедури, визначеної чинним Типовим положенням, необхідно зважати на його п. 1.8. згідно з яким “умовою чергової атестації педагогічних працівників є обов’язкове проходження не рідше одного разу на п’ять років підвищення кваліфікації на засадах вільного вибору форм навчання, програм і навчальних закладів. Ця вимога не розповсюджується на педагогічних працівників, які працюють перші п’ять років після закінчення вищого навчального закладу.”.
Іншими словами, чинна процедура атестації формально не передбачає своєю умовою щорічне проходження підвищення кваліфікації з мінімальною сумарною кількістю 150 годин за 5 років. При цьому, необхідно згадати про іншу зазначену вище умову – “виконує посадові обов’язки в повному обсязі”, а щорічне підвищення кваліфікації є якраз таким обов’язком, визначеним законом та/або посадовою інструкцією, тому якщо педагогічний працівник усе ж проходив підвищення кваліфікації впродовж останніх п’яти років перед атестацією в атестаційної комісії все одно є підстава для визнання його таким, що не відповідає займаній посаді, яку треба обов’язково згадати у відповідному рішенні.
Як результат. керівник закладу освіти може (але не зобов’язаний) прийняти рішення про звільнення такого працівника згідно з пунктом 2 статті 40 Кодексу законів про працю України. Водночас питання притягнення до дисциплінарної відповідальності вже поза межами компетенції атестаційної комісії.
В разі переходу педагогічного працівника до іншого закладу освіти в рік проведення чергової атестації, за ним зберігаються встановлені попередньою атестацією кваліфікаційні категорії (тарифні розряди), педагогічні звання до наступної чергової атестації.
За педагогічними працівниками, які переходять на роботу з одного закладу освіти до іншого, а також на інші педагогічні посади в цьому самому закладі, зберігаються присвоєні кваліфікаційні категорії (тарифні розряди) та педагогічні звання до наступної атестації.
