КОНСТРУКТИВНЕ ЗАУВАЖЕННЯ. ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
Часто вчителі знають, наскільки важким є завдання керувати класом так, щоб учні (а всі вони такі різні) займалися на заняттях на заняттях своєю основною справою – училися. Коли перед вами багато учнів, кожний з яких обтяжений проблемами своїми проблемами, коли ці проблеми сприяють тому, що вони стають агресивними, упертими, пасивними, егоїстичними, незговірливими, галасливими, «перебувають думками у хмарах», то дійсно можна нервувати! У цій ситуації в багатьох учителів виникає емоційна напруга та нестерпне бажання зробити зауваження учням.
ТИПОВІ (НЕКОНСТРУКТИВНІ) ЗАУВАЖЕННЯ
Вони часто сприяють зміцненню учнів у їхній позиції «Я – поганий» і поділяються на такі три групи:
1. Зауваження, що вимагають.
2. Зауваження, що придушують.
3. Непрямі зауваження.
Розглянемо їх докладніше, тому що вони є досить поширеним інструментом для зміни поведінки учнів.
1. Зауваження, що вимагають
Такі зауваження точно повідомляють учневі про зміни в його поведінці, бажані для вчителя, – що варто зробити, як треба робити, як було б краще зробити. Учитель сам приймає рішення й чекає, що учень його реалізує.
Зауваження, що вимагають, поділяють на п’ять видів:
| 1 | Накази. Команди. Указівки | – Виплюнь негайно жуйку. – Негайно сядь. |
| 2 | Застереження. Погрози | – Якщо ти не почнеш виконувати завдання, я залишу тебе доробляти його після уроків. – Якщо ти будеш продовжувати так поводитися, то вилетиш з цього навчального закладу |
| 3 | Нотації. Проповіді | – Ти б краще навчався, а не мобілкою займався. – У твоєму віці вже варто знати, як поводитися |
| 4 | Повчання | – Ти ніколи не зможеш дочитати параграф, якщо будеш постійно дивитися у вікно. – Книги, як відомо, призначенні для читання, а не для малювання |
| 5 | Тому що | – Я б на твоєму місці ніколи б так не поводився. – Шановні, обговоріть ваші проблеми на перерві! |
Погодьтеся, усі ці зауваження нам дуже знайомі й часто звучать у навчальному закладі. Вам безупинно доводитися «керувати» поведінкою учнів – встань, сядь, іди, стій, говори, мовчи тощо. Ви перетворилися на «командну» машину, а учні на «виконавчу» машину (хоча й трохи зіпсовану). Ви не здаєтеся собі роботами? Де ж «нормальні» учні, які «добре» поводяться й хочуть учитися?
Більшості вчителів здається, що зауваження, які вимагають , – найпростіший і дієвий спосіб управління класом. Якщо вам хтось заважає, що поганого в тому, щоб зупинити його і, якщо потрібно, натиснути, пригрозити?
Погано те, що занадто часто це не спрацьовує, і, головне, у середині кожного такого зауваження заховано повідомлення « Ти – поганий»: ти не можеш самостійно вирішити, ти ні на що не здатний.
Зауваження, які вимагають, можуть, у кращому викликати зовнішні, миттєві зміни в поведінці учня – він виплюне жуйку, припинить заважати сусідові. Але це зовсім не означає, що не стане робити знову теж саме.
Ще одна причина неефективності зауважень, що вимагають, – вони несуть інформацію тільки про учня, але ніколи про вчителя. В учня зовсім немає можливості довідатися про те, як саме його поведінка вплинула на вчителя. Він упевнений тільки, що педагог вирішив певним чином змінити його поведінку. У цьому випадку найчастіше учень робить несправедливі умовиводи про вчителя – він причепливий, несправедливий, неуважний, нерозумний, нечутливий, грубий тощо.
Дійшовши такого висновку, учень скоріше буде схильний боротися, повставати, пустувати, не слухатися – вигадувати будь-які способи, тільки б не виконувати розпорядження педагога.
2. Зауваження, що придушують
Ці зауваження ще гірші. Вони змішують учня з брудом, знижують його самооцінку, принижують його. Ці зауваження містять оцінку, осуд, критику, глузування. Їх поділяють на чотири категорії.
| 1 | Обвинувачення. Осуд. Критика. Протиставлення | – Як тільки бійка, я завжди знаю – це Павлов. – Ну, ти мені й набрид. – Ні, тобі вийти – не можна. |
| 2 | Обзивання. Глузування | – Ви стрибаєте, як череда диких тарганів. – Ви просто покидьки суспільства. – Треба ж , як ти розійшовся! Давно двійок не одержував? |
| 3 | Інтерпретація | – У вас що, хлопчики, проблеми з дисципліною? – Я розумію, Павленко, ти написав це, щоб показати свої незвичайні здібності. Добре, якби вони поширювалися й на орфографію. |
| 4 | Допитування. Випитування. Розслідування |
– Чому це ви сидите не на своїх місцях? – Як ти можеш сподіватися скласти іспити, коли ти пропустив стільки занять? – Хто підказав, негайно відповідайте! |
На жаль, і ці зауваження переповнені негативними оцінками. Учень привчається до того, що він – причина всіх лих учителя. Так само, як і зауваження що вимагають, зауваження, що примушують, не містять ніякої інформації про вчителя. Тому учневі також складно повірити, що в педагога є щось людське, що він може щось почувати й у нього є якісь потреби. Тому витримати такі зауваження без шкоди самооцінці можуть лише великі оптимісти. Але їх досить мало. Тому ці зауваження лише посилюють, причому значно, комплекс неповноцінності учнів. Це обов’язково стимулює їх самозахист, вони просто змушені захищатися від цієї – у їх розумінні – атаки.
Учні можуть сперечатися, обурюватись, доводити, що вчитель неправий. Деякі учні заспокоюються й думають: «Мені вже однаково, продовжуйте, продовжуйте!»
Єдина здорова реакція на гнітючі зауваження – вважати їх смішними й посміхнутися, але це під силу лише деяким.
На жаль, далеко не всі учні здатні в такий спосіб протистояти вчителю.
3. Непрямі зауваження
Містять у собі глузування, сарказм, дражніння.
- Ніколи раніше мені не доводилося працювати з такими учнями!
- Ну що, Максе, викликати тебе сьогодні безглуздо, так?
- Почекаємо, діти, нехай наш клоун закінчить виступ!
- Я дуже сподіваюся, що закінчиш все ж наш заклад, станеш учителем і в тебе буде сотні таких самих учнів, як ти сам!
Багато вчителів віддають перевагу непрямим зауваженням, тому їм здається, що вони значно «м’якші», однак сховану частину «Ти – поганий» приховати не вдається. Подібні зауваження є більш маніпулятивними і єдиний їхній ефект – привчання учня до дій «нишком».
Що є спільним для таких неконструктивних зауважень? Насамперед те, що всі вони містять приховане повідомлення «Ти – поганий». Воно легко вбудовується в будь-яке зауваження:
| Зауваження | Розкодування |
| – Припини! (Команда) | Ти – поганий, тому що не розумієш, що варто зупинитися |
| – Чому ти це зробив? (Випитування) | Ти – поганий, навіть не уявляєш, що ти накоїв |
| – Краще заспокойся, а то… (Погроза) | Ти – поганий, тому що не знаєш. Що варто заспокоїтися, і не розумієш, що буде, якщо ти цього не зробиш |
| – Варто було б краще знати! (Нотація) | Ти – поганий, тому що не розумієш, що тобі варто було б краще знати |
| – Роби, як я сказав! (Приписання) | Ти – поганий, тому що сам не можеш керувати собою, тоді роби, як я сказала |
| – Ти поводишся, як маленька дитина! (Обзивання) | Ти – поганий, дотепер не зміг подорослішати й поводишся, як дитина |
| – Ти цього не знаєш, а намагаєшся фантазувати. (Аналізування) | Ти настільки поганий. Що навіть цього не знаєш, та й збагнути не можеш |
| – Зазвичай ти такий гарний хлопчик (Позитивне оцінювання) | Ти – поганий, не можеш бути завжди гарним хлопчиком |
| – Я дума тобі буде краще завтра. (Переконання) | Ти – поганий, навіть не можеш почуватися добре, можливо, завтра тобі й пощастить |
| – Подивіться; ще один Михайло Ломоносов! (Сарказм) | Ти – поганий учень з непомірною самооцінкою |
Друга спільна характеристика таких зауважень – вони сфокусовані виключно на учневі й зовсім нічого не повідомляють про педагога.
Якби вчитель повідомив про те, що він відчуває з приводу поведінки учня, який вона справляє на нього вплив. То зауваження було б більш конструктивним, наприклад:
- Мене гнітить шум, який ви створюєте.
- Мені важко працювати, коли ви пересідаєте з місця на місце.
Крім того, такі зауваження не містять негативної оцінки особистості учня, що дозволяє йому бути розумним й іти на зустріч учителю, а не пручатися, гніватися, хитрити.
У цілому конструктивні зауваження мають низку переваг:
- вони сприяють появі в учнів бажання змінити поведінку;
- вони містять мінімальну негативну оцінку учня;
- вони не руйнують відносин «учитель-учень».
Коли вчитель починає використовувати такі зауваження, учень раптом з подивом відкриває для себе, що вчитель – не машина з різками, яка говорить, а справжня людина, тому що він показує свої почуття, спершу самому собі, потім навколишнім. Що вчитель також може гніватися, боятися, радіти, обурюватися, засмучуватися, як і вони. Що в учителя можуть бути хвилини слабкості, що він може плакати, що він може відверто на людях сміятися – словом, бути таким самим, як учні. Однак подібна перспектива «порівняння» з учнями лякає багатьох учителів. Навіть якщо ви погодитеся з тим, що добре бути «сучасним», і вже стали робити в цьому напрямку певні кроки, ідея «рівноправності» з учнями для більшості вчителів нестерпна.
Хіба можна показувати свої почуття учням? Якщо тобі погано – стисни зуби й доведи доблесно урок до кінця, потім поплачеш удома! Залиш свої проблеми вдома! Що б у вас не боліло – не показуйте учням!
Чого ми боїмося? Чому нам здається, що учні не поважатимуть нас, якщо ми ввійдемо до класу із сумним обличчям? Нам хочеться бути досконалістю, богоподібними, щоб усі тріпотіли й намагалися походити на нас.
Для подолання цих негативних, шкідливих стереотипів розгляньмо досконаліше конструктивні зауваження.
СТРУКТУРА ТА ОСОБЛИВІСТЬ КОНСТРУКТИВНИХ ЗАУВАЖЕНЬ
Такі зауваження у своїй повній формі містять три частини. Зробити подібне зауваження не просто. Але цього можна навчитися.
Насамперед, учні повинні зрозуміти, що становить проблему для вчителя. Тому першою частиною такого зауваження є опис педагога, що не засуджує і не обзиває учня:
- Коли я бачу папірці, що лежать на підлозі…
- Коли ви малюєте в зошиті…
- Коли я не можу знайти журнал, що лежав на столі…
- Коли мене перебивають під час пояснення…
Зверніть увагу, що в цій першій частині зауваження говориться про те, що є результатом поведінки учня. Саме це турбує педагога.
Конструктивне зауваження не містить обвинувачення, оцінки, моралізування, приписання.
Однак, описувати ситуацію, неприйнятну для вас, повідомляти тільки факти не так уже просто, нам постійно хочеться додати до цього опису своє особисте ставлення до фактів. Порівняйте, що вийде у цьому разі:
- Коли я бачу, що не можу довіряти деяким несвідомим учням …
- Коли ви виявляєте таку нечесність у ставленні одне до одного…
- Коли я бачу, що ви настільки ледачі, що залишили сміття на партах…
- Коли ви стрибаєте по класу, як дикі звірі…
Зверніть увагу, ці зауваження за формою подібні до конструктивних , однак вони не будуть ефективними. Перша частина завжди повинна починатися з «Коли». Це необхідна умова. Адже ви не весь час засмучені поведінкою учня, а тільки в певних випадках. Саме такий характер вашого невдоволення й необхідно донести до учня. Роблячи конструктивні зауваження, ви фокусуєте увагу на специфічній поведінці. Роблячи неконструктивні зауваження, ви фокусуєте увагу на особистості учня. У першому випадку учень почуває, що його приймають, у другому випадку – ні.
Коли ви повідомляєте, що незадоволені учнем узагалі, він не знає, що робити для того, щоб завоювати вашу прихильність. Коли ви повідомляєте про конкретну поведінку, спрямовуйте його до змін.
Друга частина зауваження, яке складається з трьох частин, є, мабуть, найскладнішою для більшості вчителів. У ній описується той конкретний і відчутний ефект, спричинений неприйнятною поведінкою учня, зазначеною в першій частині.
- Коли ви залишаєте двері в кабінет відчиненими (безоцінний опис ситуації), виникає протяг і на мене дуже дме (значимий ефект).
- Коли ви не повертаєте навчальні посібники у шафу (безоцінний опис ситуації) , я витрачаю багато часу на їх збирання (значимий ефект).
Що ми маємо на увазі, коли говоримо про «значимий» і «конкретний ефект»? Багато спроб учителів зробити трискладне зауваження закінчується невдачею через те, що вчитель не може сформулювати цей ефект таким чином, щоб і учень уважав його істотним. Учень може думати: «Дійсно, у багатьох шкільних приміщеннях протяги, ну й що?» Або він думає: «У таку теплу погоду протяг не страшний». Тільки якщо учень погодиться з тим, що результати його поведінки дійсно створюють проблему для вчителя, він одержує підстави для зміни своєї поведінки.
Більшій частині учнів необхідно задовольнити свої потреби у визнанні й прийнятті, і вчитель, як значимий дорослий, грає тут істотну роль. Саме потреби у визнанні й прийнятті мотивують учнів до зміни поведінки.
Практично всі учні (більшість дорослих також), не замислюються про вплив результатів своєї діяльності на інших людей, вони просто не уявляють, що є причиною виникнення проблем у довколишніх людей. Скажімо так – вони це роблять «не зі зла».
Тому, коли ви повідомляєте іншій людині про ефект її поведінки, найпоширеніша реакція: «О, вибачте, я не припускав…», або « Я не думав…».
Третя частина конструктивного зауваження повідомляє учневі про ті почуття й емоції, які відчуває вчитель у результаті того ефекту, про який повідомлялося в другій частині.
- Коли ви залишаєте двері в кабінет відчиненими (безоцінний опис ситуації), виникає протяг й на мене сильно дме (значимий ефект), і я боюся, що можу застудитися (почуття).
- Коли ти висуваєш ноги з-під парти (безоцінний опис ситуації), я можу перечепитися (значимий ефект), і я боюся впасти й розбитися (почуття).
У наведених зауваженнях говориться про можливий ефект і про те, що цей ефект викликає певні почуття. Така послідовність викладу (поведінка – ефект – почуття) повідомляє учневі, що почуття виникають щодо можливого ефекту, але не до поведінки учня.
Тепер учень деякою мірою захищений ніби спеціально створеним учителем буфером, що дозволяє йому не активізувати власні захисні засоби, як відбувається в тому випадку, якщо обвинувачувати безпосередньо його поведінку. Зрештою вчитель боїться не ніг учня, а ушкоджень у результаті падіння.
Можливе опускання якої-небудь частини трискладного зауваження. Загальне правило тут таке: бажано повідомляти про неприйнятну ситуацію і про почуття. Повна форма зауваження є дуже дієвим інструментом педагога, але ним, як знаряддям головного калібру, не варто користуватися постійно. Найкраще його застосовувати в найбільш відповідальних випадках.
Незважаючи на те, що трискладне конструктивне зауваження викликає менший захист учня, проте, нікому не подобається бути причиною негативних почуттів іншої людини. Подібне зауваження навіть призводить до того, що учень починає відчувати подив до того, що учень починає відчувати подив, жаль, розлад. Зрештою, учню голосно, відкрито та ясно повідомили, що його поведінка неприйнятна, становить проблему для вчителя й викликає в нього негативні емоції. У цьому разі виявляється проблема в учня.
Дуже важливий момент – переміщення проблеми із зони приналежності вчителя до зони приналежності учня. Як тільки ви помітите за невербальними і вербальними ознаками, що проблема вже не ваша, варто негайно змінити тактику власної поведінки. І переходити до підтримки й консультування, допомогти учню, у якого тепер виникла проблема. Це ще раз демонструє учневі, що педагог його розуміє та приймає.
Дуже сильний вплив на ефективність зауваження мають також почуття педагога. Тому поговоримо про ті почуття, які ми випробовуємо, коли проблема є нашою власністю, особливо про почуття гніву. Це останнє може злякати учнів до півсмерті або провокувати їхню агресивність і реактивність у ще більшому ступені, ніж вони в них були до одержання зауваження.
Наприклад, ви бачите, як один з учнів кидає камінь. Що пролітає в декількох сантиметрах від голови іншого учня. Ваша перша реакція – страх: небезпечний предмет може серйозно поранити або навіть убити учня! Але поки ви біжите до місця події, ваші почуття змінюються – ви починаєте гніватися й кричати: «Не смій більше ніколи кидатися камінням, негідник!» Роблячи подібні зауваження, ви розраховуєтеся з учнем за те, що він змусив вас пережити таке гостре неприємне почуття.
Учень надто висувається з вікна. Учитель почуває страх – хоч би він не випав! Потім педагог упадає в гнів і кричить: «Не смій висуватися! Щоб я ніколи не бачив тебе поруч із вікном!».
Учень відстав від групи на екскурсії. Учитель почуває тривогу, тому, коли учень з’являється, гнівно його вичитує: «Ніколи не смій відходити від групи! Коли ти будеш поводитися як усі!?».
Учитель із наснагою готував урок. Один з учнів не слухає його, позіхає, штовхає сусіда. Учитель відчуває розчарування та гнівно говорить: «Я ніколи не буду більше готувати для вас будь-що цікаве! Ви не здатні це оцінити!»
Якби вони мали хоч який-небудь ефект, проблеми навчання були б розв’язані багато століть тому.
Що робити з цим вторинним почуттям? Як навчитися повідомляти про свої первинні почуття? Насамперед, почніть із тих випадків, коли ви постійно гніваєтесь. Напевно, у групі є учні, які викликають у вас роздратування тільки одним своїм виглядом. Що б вони не зробили, ви завжди цим незадоволені, розгнівані.
Наприклад, учитель не міг терпіти учня Х. Нарешті він вирішив проаналізувати, що лежить в основі такого ставлення. У результаті вчитель зрозумів, що це – страх. Він почував себе некомпетентним, коли Х ставив несподівані запитання, відповіді на які вчитель не знав, і тому вважав, що Х знущається з нього.
Провівши таку розумову роботу, учитель залишив Х після уроків і запитав, навіщо учень ставить такі питання, якщо заздалегідь знає, що вчитель на них не дасть відповідь? Педагог зізнався, що переляканий й йому важко іти на заняття у цю групу. Х був приголомшений і сказав, що він зовсім не збирається «принижувати» учителя. Вони закінчили розмову залишившись у добрих стосунках. Кілька тижні все було добре. Потім Х забув про розмову та спробував знову поставити важке запитання. Тоді вчитель засміявся і сказав: «Знову ти починаєш?». Таким чином, проблему було розв’язано остаточно.
Спробуйте виконати теж саме. Починайте з учнів, які вас постійно дратують, на яких ви постійно гніваєтесь. Постарайтеся знайти первинні почуття, які ви зазнаєте стосовно них. Потім зробіть трискладне конструктивне зауваження, делегуйте проблему цьому учню, який вас дратує, і спробуйте йому допомогти в її розв’язанні. Подивіться, що вийде.
Спробуйте спочатку розв’язати проблему «застарілого» гніву. Це дасть вам досвід і вміння змінювати свої почуття та знаходити початкові, сховані. Після цього починайте тренуватися в подоланні миттєвого гніву. Виробіть у себе установку: якщо я гніваюся, серце швидко б’ється, у роті пересихає, руки тремтять, виходить, я просто скривджений цією людиною й намагаюся їй помститися. Це не те перше почуття, що відчував у результаті її поведінки. Тепер я зможу знайти це перше почуття.
Не можна не відзначити, що застосування конструктивних зауважень пов’язане для педагога не тільки з явними перевагами, але й з ризиком.
Він полягає, зокрема, у тім, що доводиться повідомляти про свої почуття, розкриватися значно більше, ніж ви звикли й робили дотепер. Це особливо складно для невпевнених у собі вчителів. Адже інші люди, й особливо учні, можуть побачити, які їхні вчителі в дійсності!
Утім, не виявляючи себе, не можна практикувати конструктивні зауваження, і в цьому полягає другий ризик – ризик змінитися. Стати іншим.
Педагоги, які користуються такими зауваженнями, починають детальніше аналізувати проблемні ситуації. Раніше це їм начебто б і не було потрібно – до неконструктивних зауважень можна вдаватися автоматично. Конструктивні цього не допускають.
Нарешті, третій ризик – у правильному визначені (перерозподілі) відповідальності. Ефективне застосування трискладних конструктивних зауважень змушує брати на себе відповідальність за ті проблеми, які ви не вважали своїми, і віддавати відповідальність там, де ви повністю привласнювали її собі.
Усе це незвичайно й складно, але сприяє особистісному зростанню педагога.
Останній, четвертий ризик, – ризик того, що учні теж починають, за вчителями. Ставати більше відвертими, як одне з одним, так і з учителями.
Як бачимо, застосування в спілкування з учнями конструктивних зауважень потребує від вчителя певних зусиль, але вони варті того, бо сприяють установленню взаєморозуміння і тим самим попередженню конфліктних ситуацій.
Як бачимо, побудова теплих, доброзичливих стосунків між учителями й учнями є справою одночасно і радісною, і важкою. В одних випадках ваші зусилля винагороджуються, в інших – ви відчуваєте розчарування. Проте, якщо ви свідомо стали на шлях використання «Я-повідомлення» замість «Ти-повідомлення» і наполегливо будете ним рухатися, то безперечно – на вас чекає успіх і радість справжніх людських взаємин з учнями.
Джерело: журнал «Основи здоров’я», №12 (108) грудень 2019, в/г «Основа»
